Фонетика – це розділ науки про мову, в якому вивчаються звуки і їх чергування, а також наголос, інтонація, слогораздел.
Графіка – це розділ науки про мову, в якому вивчаються написання букв алфавіту і їх співвідношення зі звуками мови.Фонетика – це розділ науки про мову, в якому вивчаються звуки і їх чергування, а також наголос, інтонація, слогораздел.
Графіка – це розділ науки про мову, в якому вивчаються написання букв алфавіту і їх співвідношення зі звуками мови.
Сучасний російський алфавіт складається з 33 літер, 10 з яких призначені для позначення голосних звуків і відповідно називаються голосними. 21 приголосна буква служить для позначення приголосних звуків. Крім того, в сучасному російській мові є дві літери, які ніяких звуків не позначають: ъ (твердий знак), ь (м\’який знак).
Голосні і приголосні звуки
Звуки мови на письмі заключаються в квадратні дужки. Це транскрипція. У транскрипції не прийнято писати прописні букви і ставити знаки пунктуації. См. докладно: Правила російської транскрипції в школі.
Всі звуки української мови поділяються на голосні та приголосні.
1. Голосні звуки – це звуки, які утворюються за участю голосу. В російській мові їх шість: [а], [е], [і], [о], [у], [и].
2. Приголосні звуки – це звуки, які утворюються за участю голосу і шуму або тільки шуму.
а) Приголосні звуки діляться на тверді і м\’які. Більшість твердих і м\’яких приголосних утворюють пари по твердості-м\’якості: [б] – [б\’], [в] – [в\’], [р] – [р\’], [д] – [д\’], [з] – [з\’], [к] – [к\’], [л] – [л\’], [м] – [м\’], [н] – [н\’], [п] – [п\’], [р] – [р\’], [з] – [з\’], [т] – [т\’], [ф] – [ф\’], [х] – [х\’] (апостроф праворуч угорі позначає м\’якість приголосного звуку). Наприклад, лук [лук] і люк – [\’кк].
б) У деяких приголосних звуків відсутні співвідносні пари але твердості-м\’якості, тобто в мові існують непарні тверді приголосні [ж], [ш], [ц] (тобто вони завжди тільки тверді) і непарні м\’які приголосні [ш\’], [й], [ч] (тобто вони завжди тільки м\’які).
Примітки:
у звуків [й], [ч] не прийнято позначати м\’якість апострофом, хоча в деяких підручниках вона позначається;
звук [ш\’] позначається на письмі буквою щ;
риска зверху означає подвоєний (довгий) звук. Наприклад, щека – [ш\’іка], хаща – [чаш\’а], ванна – [вана], каса – [каса]. У деяких підручниках позначають довгі приголосні: [ван:а] – ванна.
в) Приголосні звуки, утворені за участю голосу і шуму, називаються дзвінкими (наприклад, [д], [д\’], [з], [з\’] та ін); якщо в утворенні звуків бере участь тільки шум, то такі звуки називаються глухими приголосними (наприклад, [т], [т\’], [з], [з\’] та ін). Більшість дзвінких і глухих приголосних в українській мові утворюють пари за дзвінкості-глухість: [б] – [п], [б\’] – [п\’], [в] – [ф], [в\’] – [ф\’], [г] – [к], [г\’] – [к\’], [д] – [т], [д\’] – [т\’], [з] – [з], [з\’] – [з\’], [ж] – [ш]. Ср.: бити – пити, рік – кіт, жити – шити.
г) Звуки [й], [л], [л\’], [м], |м\’], [н], [н\’], [р], [р\’] не утворюють співвідносної пари з глухими приголосними, отже, вони є непарними дзвінкими (непарні дзвінкі приголосні ще називаються сонорними, це звуки, в утворенні яких бере участь і голос і шум). І навпаки, глухі приголосні, не утворюють пари з дзвінкими, є непарними глухими. Це звуки [ч], [ц], [х], [х\’].
3. В потоці мови звучання одного звуку може уподібнюватися звучанням іншого звуку. Таке явище називається асиміляція. Так, у слові життя звук [з], що стоїть поруч з м\’яким [н\’], теж пом\’якшується, і ми одержуємо звук [з\’]. Таким чином, вимова слова життя записується так: [жыз\’н\’]. Зближення звучання можливо також у парних по дзвінкості-глухість звуків. Так, дзвінкі приголосні в позиції перед глухими і в кінці слова за звучанням зближуються з парними глухими. Отже, відбувається оглушення приголосних. Наприклад, човен – ло[т]ка, казка – ска[с]но, вооз – під[з]. Можливо і зворотне явище, коли глухі приголосні в позиції перед дзвінкими теж стають дзвінкими, тобто озвончаются. Наприклад, косовиця – ко[з\’]ба, прохання – про[з\’]ба.
Позначення м\’якості приголосних на письмі
У російській мові м\’якість приголосних позначається наступними способами:
1. За допомогою літери ь (м\’який знак) у кінці слова та в середині між приголосними: користь – [пол\’за], лось – [лос\’] та ін.
Примітка. М\’який знак не позначає м\’якість приголосних у наступних випадках:
а) якщо служить для поділу приголосних, другий з яких й (йот): листя – лис[т\’к. йа], білизна – бе[\’йо];
б) для розрізнення граматичних категорій: жито (3 скл., ж.р.) – ніж (2 скл., м. р.);
в) для розрізнення форм слів (після шиплячих): читаєш (2 л, од. ч.), ріж (форма наказового способу), допомогти (невизначена форма дієслова), а також прислівників: навскач, навзнак.
2. За допомогою букв і, е, е, ю, я, вказують на м\’якість попереднього приголосного звуку і передають голосні звуки [і], [е], [про], [у], [а]: ліс – [\’ес], мед – [м від], лив – [\’іл], люк – [\’кк], м\’яв – [м ал].
3. За допомогою наступних м\’яких приголосних: гвинтик – [у ин\’т\’к. ік], слива – [з\’являються \” іва].
Звукове значення букв е, е, ю, я
1. Букви е, е, ю, я можуть позначати два звуки: [йэ], [йо], [йу], [йа]. Відбувається це в наступних випадках:
на початку слова: наприклад, ялина – [йэ]ль, їжак – [йо]ж, дзига – [йу]ла, яма – [йа]ма;
після гласного звуку: миє – мо[йэ]т, співає – по[йо]т, дають – так[йу]т, гавкати – ла[йа]ть;
після розділових ь,ъ: з\’їм – съ[йэ]м, п\’є – пь[йо]т, ллють – ль[йу]т, завзятий – рь[йа]ний.
Крім того, після розділового ь два звуку буде позначати буква і: солов\’ї – соловь[йі].
2. Букви е, е, ю, я вказують на м\’якість попереднього приголосного в позиції після приголосних, парних по твердості-м\’якості: хутро – [м ех], ніс – [-ос], люк – [\’кк], м\’яв – [м ал].
Пам\’ятка:
Звуки [й], [л], [м], [н], [р] – дзвінкі (не мають пари по дзвінкості-глухість)
Звуки [х], [ц], [ч], [ш\’] – глухі (не мають пари по твердості-м\’якості)
Звуки [ж], [ш], [ц] – завжди тверді.
Звуки [й], [ч], [ш\’] – завжди м\’які.
Фонетичний розбір слова (звуко-буквений аналіз слова)
Фонетичний розбір слова (звуко-буквений аналіз слова) – це аналіз слова, який полягає в характеристиці складової структури і звукового складу слова; фонетичний розбір слова передбачає елементи графічного аналізу. Слово для фонетичного розбору в шкільних підручниках позначається цифрою 1: наприклад, земля1.
При проведенні фонетичного розбору слова необхідно обов\’язково вимовляти слово вголос. Не можна автоматично переводити буквену запис у звукову, це веде до помилок. Потрібно пам\’ятати, що характеризуються не букви, а звуки слова.
Іноді необхідно зробити фонетичну запис цілого речення або тексту. См. про це докладніше: Зразки транскрипції пропозиції.
Порядок фонетичного (звуко-буквеного) розбір слова (за шкільною традицією):
1. Запишіть це слово, поділіть його на склади, усно вкажіть кількість складів.
2. Поставте наголос у слові.
3. Запишіть фонетичну транскрипцію слова (пишемо слово літерами в стовпчик, навпроти кожної літери записуємо звук у квадратних дужках).
4. Охарактеризуйте звуки (навпроти кожного звуку ставимо тире і пишемо його характеристики, розділяючи їх комами):
характеристики гласного звуку: вказуємо, що голосний звук; ударний чи ненаголошений;
характеристики приголосного звуку: вказуємо, що звук приголосний; твердий або м\’який, дзвінкий чи глухий. Можна ще вказати парний або непарний по твердості-м\’якості, дзвінкості-глухість.
5. Визначте кількість звуків і букв.
Зразки фонетичного (звуко-буквеного) розбір слова (базовий рівень)
Землі – зем-лé
з[з\’] – приголосний, м\’який, дзвінкий
е[і] – голосний, ненаголошений
м[м] – приголосний, твердий, дзвінкий
л[л\’] – приголосний, м\’який, дзвінкий
е[е] – голосний, ударний
__________
5 букв, звуків 5
Чорніють – чер-нé-ють
ч[ч] – приголосний, м\’який, глухою
е[і] – голосний, ненаголошений
р[р] – приголосний, твердий, дзвінкий
н[н\’] – приголосний, м\’який, дзвінкий
е[е] – голосний, ударний
ю[й] – приголосний, м\’який, дзвінкий
[у] – голосний, ненаголошений
т[т] – приголосний, твердий, глухий.
___________
7 букв, 8 звуків